Рекомендації щодо поводження з агресивною дитиною
Агресія ( від лат. «напад, приступ») – це фізична чи вербальна поведінка, спрямована на завдання шкоди предмету чи предметам, людині чи групі людей. Це насамперед вираження внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події,які відбуваються навколо.
« Золоті правила» педагога
· Не фіксуйте увагу на небажаній поведінці дитини.
· Найадекватніша поведінка дорослого – це вагомий осуд агресії дитини.
· Намагайтеся насамперед з’ясувати причину агресії та спокійно, тактовно її усунути.
· Дайте можливість дитині зняти агресію, виплеснути емоції через ігри та релаксацію.
· Не бійтеся приголубити дитину, показавши, що її цінують і люблять.
· Реагуйте на будь-які позитивні зрушення в поведінці дитини, навіть якщо вони незначні.
· Будьте веселими, жартами підтримуйте й заохочуйте позитивні дії. Це наблизить до дітей. Збереже ваше серце й нерви.
· Будьте зразком для дітей.
· Будьте доброзичливими. Немає в дитині нічого такого, щоб вимагало жорстокості. Зло перемагають добром, любов’ю. Учитель повинен бажати дитині лише добра, виховувати в неї добро на прикладі власних вчинків.
· Не робіть поспішних, непродуманих висновків, не залежте від настрою.
· Дорожіть довірою дитини, любіть її, захищайте, поважайте її почуття. Тоді між вами й дитиною складуться доброзичливі, щирі стосунки.
· Бережіть найвище благо: людську гідність, недоторканість особистості.
Тривожні діти. Рекомендації вчителям
Тривожність – готовність до страху, індивідуальна чутливість до різних стресорів і подразників. Це відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке відчуття безпеки, вияв психічного неблагополуччя особистості. Тривожність знижує адаптаційний потенціал дитини, стримує інтелектуальний та емоційний розвиток, перешкоджає ефективній діяльності. Виявляється тривожність у нерішучості, загостреному почутті відповідальності, внутрішній потребі відповідати очікуванням інших, боязкості, невпевненості в собі і своїх рішеннях, емоційний неспокій. Розрізняють ситуативну та особистісну тривожність. Перша викликана певними подіями, ситуаціями, що спричиняють хвилювання, тривогу, передчуття великих неприємностей. Друга (як стан) – стабільна риса особистості, що проявляється у звичайних, повсякденних ситуаціях. Можливі причини підвищеної тривожності:
1. Природна особливість нервової системи(слабкість, астенічність) як риса темпераменту.
2. Сформована риса характеру як результат неправильного виховання.
3. особливість захисної психологічної природи – непродуктивний тип мотивації(«орієнтація на уникання невдачі» замість «орієнтації на досягнення успіху»)
4. Порушення стосунків з учителями, однолітками чи в сім’ї. Постійне порівняння з іншими дітьми, перенесення навчальної оцінки, оцінки вчинку на оцінку всієї особистості.
5. Авторитарний стиль батьківського виховання в родині (суворий, вимогливий): дитину вчать підкорятися, залежати від влади сильніших, відступати перед авторитетами, а не мати власне«Я», що призводить до пасивності, нерішучості, невпевненості у власних силах, залежності.
6. Гіперопіка – оберігання від труднощів, вирішування за дитину усіх її проблем не дозволяє сформуватися навичкам подолання труднощів.
7. Авторитарний стиль роботи вчителя: владний суворий, нетерпимий.
8. Перевантаження навчанням.
9. Висока тривожність учителя чи батьків, тривожний фон у родинних або шкільних стосунках.
10. Неадекватні вимоги до дитини, які не відповідають її потенціалу і бажанням.
Рекомендації вчителям по взаємодії з тривожними дітьми:
1. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків і педагогів, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.
2. Враховуючи підвищену чутливість до зовнішнього оцінювання тривожних дітей:
· не акцентуйте уваги на невдачах;
· давайте право на помилку;
· опитування тривожних дітей варто робити всередині уроку;
· не порівнюйте дитину з оточенням, лише із самою собою, з власним результатом;
· оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість;
· не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття.
3. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини:
· частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання;
· частіше звертайтесь на ім’я;
· не ставте завищених вимог;
· введіть щоденний ритуал « Бюро гарних новин»;
· заведіть у класі « Банк успіху», озвучуйте здобутки, досягнення учнів;
· сприяйте підвищенню соціального статусу дитини серед однолітків;
· створюйте педагогічні ситуації гарантованого успіху;
· допомагайте виявляти себе , самостверджуватися в різних аспектах шкільного життя.
4. Забезпечте підтримку перед травматичними подіями і під час них:
· Заздалегідь обговоріть, як відбуватиметься контрольна, моніторинг;
· Обирайте зручний для дитини спосіб перевірки знань (письмо чи на одинці з вчителем);
· Частіше застосовуйте візуальну (погляд) і тактильну (дотик) підтримку;
· Намагайтесь знизити значущість ситуації, відмовитися від порівняння себе з іншими і бажання бути вищим;
· Зосередитися на завданні;
· Намагайтеся скорегувати установку на надмірну вадливість успіхів у навчанні (перенесіть акцент з оцінки результату на процес як чергову сходинку до успіху);
Коментарi